 Абрази́в, абразивний матеріал (фр. abrasif — шліфувальний, від лат. abrado — зіскоблюю) — дрібнозерниста або порошкоподібна тверда речовина, що використовується для різання, полірування, шліфування тощо.
Абразиви бувають двох типів: природні (алмаз, корунд, сланець, пісок, кремінь, пемза) і штучні (електрокорунд, штучний алмаз, карбід кремнію (SiC), карбід бору (B4C)та ін.). Їх твердість визначається за шкалою Мооса.
Абразиви бувають природні і штучні; до природних належать: алмаз, корунд, наждак, граніт, кварц, кремінь, пемза, польовий шпат тощо. Найбільшого поширення у промисловості набули штучні абразиви: електрокорунд, карборунд, карбід бору.
Основний природний абразив — алмаз, велике значення мають корунд, наждак, ґранат, кремениста галька, пемза, трепел; використовуються також кварцовий пісок, червоний пісковик.
Основні характеристики абразивних матеріалів: твердість (до 50 ГПа), міцність на стиск і стійкість до зношення, форма абразивного зерна (найліпша — ізометрична), абразивна здатність, зернистість.
Абразиви звичайно застосовують у вигляді абразивного інструмента (шліфувальні круги, сегменти, головки, бруски, коронки, олівці тощо). Розрізняють природний і штучний абразив. інструмент. Перший виготовляють із кусків гірських порід, другий — із зерен природних або штучних абразивів, зцементованих якою-небудь в'яжучою речовиною. Абразив. інструмент бував об'ємним — мав вигляд тіл різної форми, і площинним — являє собою тонкий шар абразивних зерен, наклеєних на папір або тканину (так звана шкурка). Застосовують його при обдиранні (видалення великої кількості матеріалу) і для утворення дуже точних і тонко оброблених поверхонь, а також для одержання точного профілю при зубошліфувальних, різьбошліфувальних, профільношліфувальних роботах. Важливою властивістю абразив. Інструмента в його вдатність до часткового або повного самозагострювання.
Комбінації органічних і неорганічних речовин утворюють метало-органічні і метало-керамічні та інші види зв'язок.
Бакелітова зв'язка готується зі штучної смоли-фенолу і формаліну. Вона позначається літерою Б.
Круги на цій зв'язці використовується для шліфувальних і тонких кругів під час плоского-шліфування. Круги на такій зв'язці мають високу міцність і пружність, великі колові швидкості. Проте вони мають недостатню стійкість проти дій охолоджуючих рідин, зокрема тих, що містять луги, малу пористість, що робить важчим усунення стружки. Зчеплення зв'язки з зерном недостатнє, тому круги швидко спрацьовуються і втрачають заданий профіль.
Гіфталева зв'язка застосовується для виготовлення шліфувальних кругів, призначених для фінішних операцій над деталями із загартованих сталей.
Вулканітову зв'язку отримують шляхом вулканізації каучуку, вона має і недоліки — менш міцна і теплостійка. При t° 150 °C зв'язка розмішується і абразивні зерна вдавлюються в неї. ЇЇ використовують для виготовлення кругів обмеженої твердості — СМ, С, СТ, Т.
Керамічні зв'язки вважають найпоширенішими. Вони використовуються у виготовленні кругів для всіх видів шліфування. У промисловості переважають декілька видів керамічних зв'язок, для інструменту із електрокорундових матеріалів К1, К2, К4, К5, К6, К8 для інструментів із карбідокремнієвих К3, К10.
Керамічна зв'язка вогнетривка, водостійка, характеризується хімічною стійкістю, має відносно високу стійкість. Інструменти виконані на керамічній зв'язці чутливі до удару і навантажень згину.
Магнезіальна зв'язка М складається з магнезиту і хлористого магнію. Вона гігроскопічна, круги виконані на їх основі мало нагрівають деталь, проте малостійкі. Застосовуються рідко при плоскому шліфуванні для кругів, виготовляються із природного корунду і наждаку.
Силікатна зв'язка складається із рідкого скла, глини, крейди. Вона достатньо міцна менш нагріває оброблювальну деталь ніж кераміка. Використовується рідко, тому що має зчеплення з абразивними зернами.
Металічна зв'язка — це сплав міді, олова, цинку, алюмінію, нікелю та інших металів застосовуються в основному для алмазних та ельборових кругів.
Кожний вид шліфувальних інструментів на жорсткій основі — це тіло утворено абразивними зернами, з'єднаними різними видами зв'язок.
Паста ДОІ (рос. паста ГОИ) — паста для обробки деталей, що була розроблена Державним оптичним інститутом (ДОІ). Використовувалась для шліфування, притирання, доведення і полірування деталей із загартованої, цементованої і сирої сталі, а також чавуну, кольорових металів і скла.
Форма готової пасти може бути виконана в формі спресованого олівця.
| 
